kvitova 19
до онлайн трансляції залишилося
00:23:17

Обітниця Господу

Я є віруючою з дитинства. В церкву на Квітову мене привела моя бабуся коли мені було 6. Але до 14 років я вела пасивне християнське життя. 2009 року після табору замісник керівника молоді – Міша Потребко запросив мене на молодіжне служіння – гурток і так я почала проводити більше часу в церкві з молоддю. Потім настав момент, коли я захотіла чимось займатись в церкві, тобто нести якесь служіння. Тоді Зорянка Рудяк мені запропонувала брати участь у команді «Гостинність». Пройшов певний час і мені цього було замало, тому у вересні 2010 року я пішла в молодіжний хор. Навчаючись у школі я побачила в собі зміни. Тепер я жила в церкві. Якщо наступав понеділок, то я мала йти на гурток, але зранку потрібно було забігти у школу; у вівторок  в мене хор, і знову зранку в школу… Тобто кожен мій день починався з того, що насамперед мені потрібно було йти у церкву. Я жила церквою, а не світом…
 

Коли оголосили запис до водного хрещення, в мене в середині щось заворушилось. Ця думка мене переслідувала. Я часто переконувала себе що  ще не готова, ще занадто молода. Я боялась що не зможу зробити цей крок. Я дуже довго роздумувала над цим і таки піддалася цьому рішенню. Я просто захотіла офіційно підтвердити всім хто є мій Батько. Я вирішила пообіцяти Богу служити Йому і повністю віддати Йому себе…

Коли прийшла субота перед хрещенням, я дуже переживала. Погода була не з найкращих і у моїй голові крутились думки що це через мене, що ще є час відмовитись… Помолившись, я лягла спати, але сон не був міцним. Проснувшись зранку я побачила у вікні сонце і тоді зрозуміла наскільки Бог мене любить. Я зрозуміла що я таки маю прийняти водне хрещення…Коли я стояла на березі озера в мені була якась боротьба. Я не переживала, але коліна все одно тряслись… Цей момент для мене був наче сон. Вийшовши з води я не могла повірити що я зробила. Мене переповняли почуття і емоції. Я не знала що мені робити чи плакати чи сміятись, в мене продовжували трястись коліна… Але наступило нове відчуття. Таке, наче твоє життя ця певна книжка, Бог забрав у тебе цю книжку і дав нову, щоб ти заново її писала… Але це лиш частинка того відчуття, яке в мені було. Я просто не можу підібрати слова, щоб його описати.

На завершення, я можу сказати лиш якщо хтось прийняв це рішення, то ви надзвичайно щаслива людина, а якщо ви ще вагаєтесь, то не бійтесь, просто довірте все Богу.
Тетяна Дещаківська

308
 - Обітниця Господу